Становлення і розвиток педагогічної професії
Професія
вчителя є однією з найдавніших. Саме завдяки спеціально організованій
педагогічній діяльності оволодівають усіма іншими професіями. Необхідність
передавання нагромадженого суспільного досвіду новим поколінням, підготовка їх
до життя і праці зумовила виокремлення навчання і виховання в самостійну
суспільну функцію. Перші школи виникли в країнах
Давнього
Сходу у період формування рабовласницького суспільства. У Давньому Шумері,
Вавилоні, Єгипті, Ассирії, Фінікії вчителями були переважно жерці, які
становили привілейовану касту. Знання вони передавали від батьків до дітей, але
існували й школи для жерців при храмах і у великих містах. Соціальний статус учителя
був надзвичайно високим.
У шумерських
джерелах, датованих 3500 р. до н. е., було зафіксовано першу згадку про школу.
У Давньому Шумері навчальний заклад називали "будинок табличок", а
вчителя - "батько будинку табличок" (давні шумери писали по мокрій
глині на глиняних табличках, звідси й назва закладів для навчання). У давніх
китайських хроніках, які дійшли до сьогодні, згадується, що ще в XX ст. до н.
е. в країні існувало відомство, яке керувало справами освіти народу, призначало
на посади вчителів із наймудріших представників суспільства.
Уперше слово
"школа" застосували в середині І тис. до н. е. у Давній Греції, де
вчителями були вільні громадяни, їх називали граматистами, педономами,
дидаскалами чи педотрибами. Тоді виник і термін "педагог", але з
іншим значенням, ніж тепер: педагогами називали рабів, які водили дітей
рабовласників до школи (буквальний переклад цього слова з грецької -
"дітоводій").
Державним
службовцем учитель став у Давньому Римі. Призначав його сам імператор, який
затверджував також особливий склад учителів для кожного типу шкіл, коло їх
обов'язків і суми гонорару. Учителями ставали державні чиновники, які добре
знали науки, багато подорожували, володіли кількома мовами, знали культуру,
звичаї інших народів.
У середні
віки вчителями були, як правило, духовні особи (священики, монахи). Поведінка,
статус, методи роботи, обов'язки вчителя диктувалися релігійними канонами.
Особливі вимоги ставили до особи вчителя у системі єзуїтського виховання
(абсолютна субординація вчителів за церковними званнями, чернечий спосіб життя,
сувора дисципліна і висока вимогливість до себе та учнів). Дещо пізніше в
містах обов'язки вчителя могли виконувати і наймані особи. У середньовічних
міських школах, університетах педагогами дедалі частіше ставали люди, які
здобували спеціальну освіту.
Обов'язки
вчителів у Київській Русі збігалися з обов'язками батьків. Тут їх називали
майстрами, виявляючи повагу до особистості наставника, а майстрів-ремісників,
що передавали свій досвід, - учителями.
У період
капіталізму професія вчителя набувала масовості, збільшувалася кількість
приватних учителів. У процесі формування перших буржуазних держав з'явився
досвід спеціальної педагогічної освіти. У законодавчих актах держава вже чітко
формулювала свої вимоги до вчителів. Вони ставали штатними працівниками у
численних школах і училищах різних типів. У ХУП-XIX ст. у дворянських і
буржуазних сім'ях навчали і виховували дітей домашні наставники і вчителі
(гувернери).
Діяльність
сучасного вчителя охоплює навчання і виховання учнів у школі та інших типах
навчально-виховних закладів, класне керівництво, проведення позакласної роботи,
зв'язок з батьками, пропаганду педагогічних знань серед населення тощо.
Підготовка
вчителів в Україні здійснюється у педагогічних університетах, інститутах,
коледжах, училищах. З'явилися нові типи педагогічних навчальних закладів,
розширюється діапазон спеціальностей підготовки майбутніх фахівців у вищих
педагогічних навчальних закладах, що супроводжується якісними змінами у
підготовці педагогічних кадрів.
Фотогалерея
Фотогалерея
Комментариев нет:
Отправить комментарий